Історія Мальдівських островів

Мальдіви є однією з найдавніших держав. Вважається, що мальдівський архіпелаг заселявся близько 2 тисячоліть тому, вихідцями з Індії та Шрі-Ланки.
Аж до XII століття — понад 1000 років — мальдівці сповідували буддизм. Підтвердженням тому є численні буддистські святині, які збереглися до наших днів, розташовані на деяких островах архіпелагу. Буддисти прибували з території сучасної Шрі-Ланки й облаштовувалися переважно на південних островах, де і побудували свої капища, схожі на дагоби (буддистські святині у формі купола).

У XII ст. (1153 рік) на острови прибув арабський діяч Абу аль-Бакарат, який почав активно пропагувати іслам і трохи пізніше оголосив себе султаном на ім'я Мухаммед ул Абдул. Абу аль-Бакарат став засновником найпотужнішої династії Mалей, яка правила на островах дуже довгий час. В цілому, історія Мальдівських островів налічує правління 84 Султанів і султанша з шести династій.

Європейці дізналися про архіпелаг лише у XV столітті від мореплавця Васко да Гама. З цього моменту острови намагалися по черзі колонізувати португальці, французи, голландці та британці. Але тільки останнім вдалося домогтися відносного успіху, коли наприкінці XIX століття, побоюючись експансії з боку Індії, мальдівці підписали угоду з Британією. У 1887 р. Мальдіви стали англійським протекторатом, а англійці використовували колонію у тому числі в якості морської військової бази в Індійському океані. Британська присутність тривала на Мальдівах аж до 1965 року.

У грудні 1957 року уряд Мальдівів очолив Амір Ібрагім Насир, який зробив у розвиток країни істотний внесок. Він домігся ліквідації військових баз Великобританії, а також сприяв єднанню країни в ході антиколоніального повстання місцевого населення, що призвело до отримання країною незалежності.

Через три роки після проголошення незалежності від Великобританії, на всенародному референдумі була прийнята нова Конституція, згідно з якою у 1968 році була заснована Мальдівська Республіка.

За Конституцією Мальдіви стали президентською республікою, а Ібрагім Насир був проголошений її першим президентом. Почалися тісні торгово-економічні відносини зі Шрі-Ланкою.

Однак у 1972 році сталася криза і в країні почалися проблеми в економіці. Насир намагався втриматися при владі й поклав початок туризму на Мальдівах, проте у 1978 році він змушений був піти у відставку і перебратися жити в Сінгапур.

З листопада 1978 почалося 30-річне правління Маумуна Абдул Гайюм, якого обирали на президентський пост 6 разів. Його кандидатуру висунув цивільний меджліс (рада) і він встановив рекорд для Азії як виборний глава держави, який найдовше обіймав посаду. Обрання Гайюма сприймали як період політичної стабільності та економічного розвитку з урахуванням пріоритетного напрямку з розвитку бідних островів. Туризм процвітав і посилився розвиток іноземних контактів. Однак, правління Гайома називають неоднозначним, і деякі критики дорікали йому в автократизмі, переслідуванні інакодумців, обмеження волі тощо.

З 1983 року Маумун Абдул Гаюм почав реформування системи освіти, охорони здоров'я і промисловості, а також поклав початок масовому туризму. Він домігся підвищення статусу країни на міжнародній арені та включення Мальдівської Республіки до Співдружності й Асоціації регіонального співробітництва країн Південної Азії. В основу зростання економіки країни було покладено розвиток туризму, який активно тривав протягом 80-х років XX століття.

У 1988 році на Мальдівах стався військовий переворот: група найманців зі Шрі-Ланки, очолена впливовими Мальдівськими бізнесменами, спробувала скинути президента Гаюма, який перебував при владі вже третій термін поспіль. Завдяки тісним зв'язкам з Індією, яка прислала на підмогу своїх військових, президенту вдалося залишитися при владі.

У 1993 році Гайум був затверджений на четвертий п'ятирічний президентський термін, а його вибори були лише необхідною формальністю. Економіка Мальдівів у 90-і роки XX століття завдяки розвитку індустрії туризму та рибної промисловості продовжувала зростати, але більша частина національних багатств зосереджувалася в руках невеликої групи людей, які перебували при владі, і не доходила до народу. Водночас Мальдівські острови зіткнулися з багатьма проблемами країн, що розвиваються: з дуже швидким зростанням столиці Мале і супутніми йому екологічними наслідками, із суттєвими відмінностями у доходах населення, безробіттям.

У 1998 році на Мальдівах сталася екологічна катастрофа. Ель-Ніньо викликав знебарвлення коралів на всіх атолах, що завдало дуже відчутну шкоду туризму. Екологічні проблеми, глобальне потепління і підйом рівня Світового океану стали головними проблемами, з якими довелося зіткнутися наприкінці 90-х - початку 2000-х років Гаюму, якого переобрали на п'ятий президентський термін. Пріоритетними завданнями для нього стали охорона навколишнього середовища та підйом рівня моря.

У 1997 році поряд зі столицею Мальдівів почалися роботи з будівництва штучного острова Хулхумале, насипаного на метр вище, ніж Мале. Після завершення будівництва на нього поступово відселяють мешканців із надмірно перенаселеної столиці Мальдівських островів. За допомогою японців, столиця Мале була оточена спеціальними хвилерізами, які виявилися дуже корисними під час цунамі у Південно-Східній Азії у 2004 році, яке виникло після потужного землетрусу в Індійському океані.

У серпні 2008 року Мальдіви прийняли нову конституцію, згідно з якою президент республіки обиратиметься всенародним голосуванням. Раніше главу держави обирали депутати Народного меджлісу (парламенту) таємним голосуванням, після чого вибір парламентарів схвалювався всенародним референдумом. Політичні реформи ініціював президент Гайюм. У цьому ж році відбулися перші в історії Мальдівів прямі президентські вибори. Явка на виборах склала 87%. У боротьбі п'яти кандидатів за вищий пост республіки переміг кандидат від опозиційної Мальдівської демократичної партії Мухамед Нашид, який набрав 54% голосів, чинний президент Момун Абдул Гаюм – 46%.

У перші місяці правління нова адміністрація зробила спробу почати нову програму ліберальних реформ. Серед іншого були поставлені цілі перетворити Мальдівські острови на країну із зеленою енергетикою протягом десяти років, а також заснувати фонд для покупки землі для жителів Мальдівів у майбутньому, в разі відходу островів під воду внаслідок підвищення рівня моря, а також повна заборона полювання на акул, проведення приватизації великих державних підприємств і розвиток національної транспортної мережі. Також було заявлено про диверсифікацію індустрії туризму і закінчення політики поділу місцевих жителів і мандрівників.

Результати цих реформ відчуваються на Мальдівах як місцевими жителями, так і туристами:

• Транспортна система країни стала значно краще і доступніше, що сприяє спрощенню подорожей між островами.
• У 2009 році був прийнятий закон, що підтримує приватний бізнес і дозволяє місцевим жителям будувати на островах гестхауси. У результаті в країну потекли фінансові інвестиції. Багато гестхаусів на Мальдівах побудовані на іноземні гроші.

Перераховані вище заходи сприяли створенню у Мальдівській Республіці можливостей для недорогого відпочинку на локальних островах у порівнянні з дуже дорогим і розкішним відпочинком у готелях на островах-резортах.

Однак на початку 2012 року в Мале відбулися численні протести опозиції, що змусили президента вжити непопулярних заходів і провести ряд арештів, у тому числі високопоставлених осіб. Усе це призвело до того, що в політичний процес втрутилася армія, а Мохамед Нашид був змушений 7 лютого 2012 року піти у відставку. Новим тимчасовим президентом став колишній віцепрезидент, Мохаммед Вахід Хасан Манік.

У 2013 році відбулися загальнонародні вибори, в ході яких підсумкову перемогу здобув кандидат від опозиції Абдулла Ямін, який є зведеним братом колишнього президента Гаюма. Повалений президент Мохамед Нашид через деякий час був узятий під арешт, а потім засуджений на 13 років. При цьому результати проведених ліберальних реформ на Мальдівах ніхто скасовувати не став, і приватний бізнес продовжує успішно розвиватися, залучаючи в країну все більше туристів і дозволяючи економіці країни впевнено зростати.